ухибити

УХИ́БИТИ¹ (ВХИ́БИТИ), блю, биш; мн. ухи́блять; док., діал.

Допустити помилку; схибити.

– Поможи мені ще вирватися з сеї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, про направу того, що я ухибив цілим своїм життям! (І. Франко).

УХИ́БИТИ² (ВХИ́БИТИ), блю, биш; мн. ухи́блять; док., що, діал.

Непомітно взяти щось чуже; украсти.

Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. ухибити — ухи́бити 1 дієслово доконаного виду схибити ухи́бити 2 дієслово доконаного виду украсти діал.  Орфографічний словник української мови
2. ухибити — I (вхибити), -блю, -биш; мн. ухиблять; док., діал. Припуститися помилки; схибити. II (вхибити), -блю, -биш; мн. ухиблять; док., діал. Непомітно взяти щось чуже; украсти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ухибити — ПОМИЛИ́ТИСЯ (зробити щось неправильно, допустити неточність, неправильність у чомусь), СХИ́БИТИ (СХИБНУ́ТИ), ПРОМАХНУ́ТИСЯ, ОБМАХНУ́ТИСЯ рідше, ДА́ТИ МА́ХУ розм., СПІТКНУ́ТИСЯ (СПОТИКНУ́ТИСЯ) розм., ОСТУПИ́ТИСЯ розм., ПОСКОВЗНУ́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
4. ухибити — УХИ́БИТИ і (ВХИ́БИТИ), блю, биш; мн. ухи́блять; док., діал. Допустити помилку; схибити. — Поможи мені ще вирватися з сеї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, про направу того, що я ухибив цілим своїм життям! (Фр., VII, 1951, 85).  Словник української мови в 11 томах