ухо
У́ХО, а, с., розм. Те саме, що ву́хо.
«А що, як, викравшись помалу, Забратися в Рутульський стан? — Шептав Низ в ухо Евріалу: — То каші наварили б там" (Котл., І, 1952, 221);
В очах — жовто, чорно; а в ушах — пищало, стогнало, вило… (Мирний, І, 1949, 393);
Кров била цівкою з-під пахви. Гай приклав ухо до грудей (Гончар, III, 1959, 51).
Аж за (по́за) у́хами (уша́ми) лящи́ть див. ляща́ти;
Запада́ти в у́хо див. запада́ти;
Надставля́ти (надста́вити) у́ха (у́ші) див. надставля́ти;
Нам’я́ти уші див. намина́ти;
Наставля́ти (наста́вити) у́хо див. наставля́ти¹;
Насторо́жувати (насторожи́ти) у́ші див. насторо́жувати;
Нашоро́шувати (нашороши́ти) у́ші див. нашоро́шувати;
Об’ї́сти у́ші див. обїда́ти;
Пропуска́ти ми́мо уше́й див. ми́мо²;
Ти́хо, як в у́сі див. ти́хо;
У́ші насторо́жилися див. насторо́жуватися.
Словник української мови (СУМ-11)