фальцет
ФАЛЬЦЕ́Т, у, ч. Один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого, що вимагає особливого виконавського прийому;
// Манера виконувати високі звуки, користуючись лише головним резонатором (ізольовано від грудного).
Високим фальцетом кінчав Тимоха останній куплет… (Вишня, І, 1956, 19);
За стіною била по клавішах піаніно й фальцетом співала якісь модні пісні Інна… (Ткач, Жди.., 1959, 66);
// Дуже тонкий голос, схожий за тембром на жіночий.
— А!.. Таки повернувся, — вискнув він пронизливим фальцетом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 260).
Словник української мови (СУМ-11)