Словник синонімів Караванського

фальцет

див. ГОЛОС.

Практичний словник синонімів української мови

Значення в інших словниках

  1. фальцет — фальце́т іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. фальцет — (іт. falsetto, від falso — удаваний, несправжній, штучний) -найвищий регістр чоловічого співацького голосу, коли під час звукоутворення голосові складки змикаються неповністю, коливаючись лише краями, через що голос звучить слабо, штучно.  Словник-довідник музичних термінів
  3. фальцет — ФАЛЬЦЕ́Т, у, ч. Один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого, що вимагає особливого виконавського прийому; // Манера виконувати високі звуки, користуючись лише головним резонатором (ізольовано від грудного).  Словник української мови у 20 томах
  4. фальцет — -у, ч. Один із високих регістрів співацького голосу, перев. чоловічого, що вимагає особливого виконавського прийому. || Манера виконувати високі звуки, користуючись лише головним резонатором (ізольовано від грудного). || Дуже тонкий голос, схожий за тембром на жіночий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. фальцет — фальце́т (італ. falsetto, від falso – неправильний, помилковий) один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого.  Словник іншомовних слів Мельничука
  6. фальцет — Найвищий регістр чоловічого голосу, в якому використовується лише голосовий резонатор; звучить у діапазоні жіночих голосів; застосовували у музиці XVI ст. (фальцетисти), також для співу з переливами (тирольські наспіви).  Універсальний словник-енциклопедія
  7. фальцет — ФАЛЬЦЕ́Т, ФІСТУЛА. — Вірте повідомленням своєї розвідки, — підвищив до фальцету свій голос представник штабу армії (Ю. Бедзик); Це був високий, як тичина, тонконогий чоловік з драглистим баб'ячим лицем і своєрідним голосом, який співці звичайно називають фістулою (С. Добровольський).  Словник синонімів української мови
  8. фальцет — Фальце́т, -ту; -це́ти, -тів (іт.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. фальцет — ФАЛЬЦЕ́Т, у, ч. Один з високих регістрів співацького голосу, переважно чоловічого, що вимагає особливого виконавського прийому; // Манера виконувати високі звуки, користуючись лише головним резонатором (ізольовано від грудного).  Словник української мови в 11 томах