хабарництво
ХАБА́РНИЦТВО, а, с. Одержання хабарів службовою особою.
Він [В. І. Ленін] вживав найрішучіших заходів в усіх випадках, що стосувалися розтрати державних коштів, крадіжок державного майна і хабарництва (Біогр. Леніна, 1955, 254);
У фонді [О. І. Маркевича] зберігається чимало пісень, які викривають зажерливість і хабарництво попів, чиновників і поліцаїв (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 72).
Словник української мови (СУМ-11)