хабарництво
ХАБА́РНИЦТВО, а, с.
Одержання хабарів службовою особою; поведінка вчинки хабарника.
Так звані бізнесмени, котрі влаштувалися завдяки хабарництву чи номенклатурній кон'юктурі, не є того типу люди, котрі у своїй підприємницькій чи бізнесовій діяльності будуть перейматися долею працівника, пильнувати за екологією чи плактити державі належні податки (з газ.);
У фонді [О. І. Маркевича] зберігається чимало пісень, які викривають зажерливість і хабарництво попів, чиновників і поліцаїв (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)