халабудка
ХАЛАБУ́ДКА, и, ж. Зменш.-пестл. до халабу́да.
Вони знов жили оба в убогій, голій, нужденній халабудці при Академічній улиці (Фр., IV, 1950, 252);
Одні примостились під вокзалом чай пити; другі розтеклись по халабудках пивком прохолодитися (Мирний, III, 1954, 263);
Наоколо містились, де припало, вовгурянці: хто збудував собі з лободи та з нехворощі халабудку, хто нап’яв на ратище кирею або свитину (Стор., І, 1957, 399);
Оленчук, вставши з воза, неквапом заходився напинати над ним халабудку, щоб був хоч який-небудь холодок від сонця (Гончар, II, 1959, 121);
Воно [цуценя] шмигнуло у халабудку (Тют., Вир, 1964, 425).
Словник української мови (СУМ-11)