хвижа
ХВИ́ЖА, і, ж., діал. Завірюха, метелиця.
На подвір’ї гуляє хвижа І, бурхаючи навкруги, Перемерзлі садки колише (Вирган, В розп. літа, 1959, 62);
Як заломить взимку крижі,— так і жди сліпої хвижі, так і знай: почнуть сніги (Голов., Поезії, 1955, 159).
Словник української мови (СУМ-11)