хвицнути
ХВИЦНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до хвица́ти 1.
Оксамитовий олень з такою силою хвицнув копитами переднього вовка, що той без духу одлетів геть (Трубл., І, 1955, 201);
Довкола ноги обвилася велика сіра змія. Він хвицнув ногою, і вона злетіла в траву (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 177);
Вони не помітили Сахно й Чіпаріу і були чимало здивовані, коли екзекутор, схоплений впоперек міцними руками Чіпаріу, майнув у повітрі, хвицнувши ногами (Смолич, Прекр. катастр.,1956. 17).
Словник української мови (СУМ-11)