хилитати
ХИЛИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Те саме, що хита́ти.
А бідна Марта зітхала — їй уже не було на кого покинути дитину — і бралася хилитати колиску (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 109);
Чую я, щось стукотить та скрипить: певно, вітер хилитає вір’я та ворота (Н.-Лев., VII, 1966, 269);
Ще одну сосну ми здибали. На камені гірському стоїть вона, і вітри її хилитають на всі боки (Ю. Янов., II, 1958, 126);
Асуар дивно здригнувся, вийшов на середину камери і вдивився в загратоване віконце, що блимало, ніби за ним хилитали чарівним ліхтарем (Ірчан, II, 1958, 93);
*Образно. Дзвони хилитали дрібненьку мряку, бились і розривались, а в пітьмі драгліла юрма (Коцюб., II, 1955, 86).
Словник української мови (СУМ-11)