хилитати
ХИЛИТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що.
Те саме, що хита́ти.
А бідна Марта зітхала – їй уже не було на кого покинути дитину – і бралася хилитати колиску (Ю. Смолич);
Чую я, щось стукотить та скрипить: певно, вітер хилитає вір'я та ворота (І. Нечуй-Левицький);
Ще одну сосну ми здибали. На камені гірському стоїть вона, і вітри її хилитають на всі боки (Ю. Яновський);
Асуар дивно здригнувся, вийшов на середину камери і вдивився в загратоване віконце, що блимало, ніби за ним хилитали чарівним ліхтарем (Мирослав Ірчан);
Юра вмощується в рогатині,немов у кріслі... Вітер ніжно хилитає його сюди і туди (Ю. Смолич);
* Образно. Дзвони хилитали дрібненьку мряку, бились і розривались, а в пітьмі драгліла юрма (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)