хитання

ХИТА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. хита́ти і хита́тися.

Декому на морі від хитання зле робиться. А мені так нічого (Мур., Бук. повість, 1959, 48);

Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Досв., Гюлле, 1961, 142);

Маріцца своїми загадковими усміхами та сумним хитанням голови.. ще більше непокоїла [Йона] (Коцюб., І, 1955, 270);

Йшла [Аглая-Феліцітас] хитаючись, мов підпита або та, що багато перебувала в човнах або кораблях, через що й виробляється хитання в ході (Коб., III, 1956, 306).

2. перен. Те саме, що вага́ння 2, 3.

На отця Кралевича впливає твердість, з якою Олекса говорить завжди там, де річ іде про його переконання. Жодних хитань, жодних або-або (Хотк., Довбуш, 1965, 144);

Будь-які опортуністичні хитання, відхід від політичної лінії партії являли серйозну загрозу як для самої партії, так і для соціалістичного будівництва (Ком. Укр., 8, 1969, 83);

Хитання щодо роду і типу відмінювання в іменниках іншомовного походження буває зумовлене різними причинами (Мовозн., XVIII, 1963, 42).

Значення в інших словниках

1. хитання — хита́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. хитання — ХИТА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. хита́ти і хита́тися. Декому на морі від хитання зле робиться. А мені так нічого (І. Муратов); Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле.  Словник української мови у 20 томах
3. хитання — -я, с. 1》 Дія за знач. хитати і хитатися. 2》 перен. Те саме, що вагання 2), 3)  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. хитання — ВАГА́ННЯ (неспроможність відразу вирішити щось), НЕРІШУ́ЧІСТЬ, ХИТА́ННЯ, СУ́МНІВИ, ВАГА́ заст. І підем ми в Подніпров'я Без вагання і без ваги (І. Франко); Олекса ще стоїть у нерішучості, дивиться на кладку, яка все ще розхитується над водою (Ю.  Словник синонімів української мови
5. хитання — Хита́ння, -ння; -та́ння, -та́нь і -та́ннів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. хитання — Хитання, -ня с. Шатаніе, качаніе.  Словник української мови Грінченка