хихикання
ХИХИ́КАННЯ, ХІХІ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. хихи́кати і хіхі́кати і звуки, утворювані цією дією.
Врешті, коли пішов вродливий тюрк,— там, за дверима, почувся сміх, хихикання, весела розмова двох голосів — дитячого і дівочого… (Досв., Гюлле, 1961, 25);
Погиба з огидою і острахом прислухається до хихикання агента (Стельмах, II, 1962, 82);
— Хі-хі,— почув я позад себе таке противне, образливе хіхікання (Мик., Повісті.., 1956, 7).
Словник української мови (СУМ-11)