хлянути
ХЛЯ́НУТИ¹ і ХЛЯ́ТИ, хля́ну, хля́неш; мин. ч. хляв і хля́нув, ла, ло; недок.
1. Дуже слабнути, худнути від недоїдання; знесилюватися, виснажуватися.
— Ми вже так вихарчувались, що їмо самий хліб та цибулю, та й хліба до нового не стане.. Треба хлять, хоч і не хочеш (Н.-Лев., II, 1956, 188);
*Образно. Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора́! (Сос., І, 1957, 66);
Серце хляне від тривоги (Перв., II, 1948, 212);
// Зменшуватися в силі, ступені свого вияву.
Рутульців плющили, як мух. Пускали колоддя, каміння, І враже так товкли насіння, Що у рутульців хляв і дух (Котл., І, 1952, 234);
Свідомість меркла. Хляла воля. Мозок терп (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 287).
2. Безсило падати, опускатися.
А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Сл. Гр.).
ХЛЯ́НУТИ², не; мин. ч. хляв і хля́нув, ла, ло; недок., діал. Литися.
А вода хляне та й хляне (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)