хмаровиння
ХМАРОВИ́ННЯ, я, с., розм. Збірн. до хма́ра.
— Хмари, хмари! — бурмотів занепокоєно господар, дивлячись на важкі темні копиці хмаровиння, що швидко пливли з півночі (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 259);
Попереду вся дорога двигтить військами. Вирують у хмаровинні піднятої куряви підводи, вершники, машини (Гончар, III, 1959, 299);
Ковалів нахмурився. По його чолу пробігло грізне хмаровиння, очі ставали дедалі колючішими (Чаб., Тече вода.., 1961, 83);
*Образно. Статуя вписувалась у нависле хмаровиння саду, була його душею (Рудь, Боривітер, 1969, 177).
Словник української мови (СУМ-11)