хмуро
ХМУ́РО. Присл. до хму́рий.
Густі широкі брови хмуро зійшлися на переніссі (Гончар, III, 1959, 269);
— Що ти за людина, Павле! — після паузи хмуро сказав Са-ранчук (Головко, II, 1957, 566);
// у знач. присудк. сл.
Любий папа!.. Погода не щодня кримська: то вітер, то хмуро, то холоднувато (Л. Укр., V, 1956, 236);
А тим часом сонце крадькома наниз — тиць, як у скриню, та й сховалось. Стало хмуро (Вас., II, 1959, 155).
Словник української мови (СУМ-11)