хоровитий
ХОРОВИ́ТИЙ, а, е, діал. Хворобливий.
Зроду утлий і хоровитий, він дуже був вразливий на всякий, хоть і чужий, біль, на всяку кривду та неправду (Фр., V, 1951, 302);
Була то суха, з хриплим голосом полька з Лодзі — Зося. Людина хоровита, передчасно постаріла (Ірчан, II, 1958, 281);
Її лице осунулось і зблідло; очі стали великі й блищали хоровитим огнем (Н.-Лев., III, 1956, 162).
Словник української мови (СУМ-11)