хоровитий
ХОРОВИ́ТИЙ, а, е, діал.
Хворобливий.
Зроду утлий і хоровитий, він дуже був вразливий на всякий, хоть і чужий, біль, на всяку кривду та неправду (І. Франко);
Була то суха, з хриплим голосом полька з Лодзі – Зося. Людина хоровита, передчасно постаріла (Мирослав Ірчан);
Її лице осунулось і зблідло; очі стали великі й блищали хоровитим огнем (І. Нечуй-Левицький);
Сидить одхилившись на подушки, Люцілла, тоненьке, дуже хоровите дівча- підліток (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)