хрумкати
ХРУ́МКАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що хру́мати.
А мій газда йде передом та аж хрумкає з заїлості (Фр., II, 1950, 17);
З поваги до говільниць, та й співчуваючи їм у їхньому сьогоднішньому голодуванні, обидва.. старалися якомога тихіш їсти: не хрумкати дуже, кусаючи цукор (Головко, А. Гармаш, 1971, 422);
Коні хрумкають, мантачка при кожному кроці подзвякує на ремені (Томч., Жменяки, 1964, 306);
Кінь подивився скоса, наставив вуха, але далі хрумкав молоденькою соковитою травицею (Смолич, Світанок.., 1953, 575);
— І де він є? — запитав зацікавлено Василько, хрумкаючи зі смаком після далекої дороги кукурудзяний хліб (Турч., Зорі.., 1950, 229);
Сирота вибрався із задушливої хати, побачив: лежать у траві.. грушки. Підняв, став хрумкати (Гуц., Скупана.., 1965, 246);
Кінь хрумкав овес (Кос., Новели, 1962, 95);
Покірно збіглися корови і смачно хрумкають траву (Сос., І, 1957, 349);
Під ногами хрумкали сухенький хмиз та висхле торішнє листя (Досв., Вибр., 1959, 47).
Словник української мови (СУМ-11)