ху
ХУ, виг.
1. Уживається для вираження докору, досади, презирства, огиди і т. ін.
Це в тюрмі він? У тюрмі! Так і є. Грати он залізні.. Блощиці он червоніють на них… ху… пороздавлювані (Тесл., З книги життя, 1949, 90);
— Ху, чорт, як недобре вийшло (Тют., Вир, 1964, 477).
2. Уживається для вираження стомленості, знемоги і т. ін.
Зупинився мій товариш.— Ху,— каже.— Заморився (Хотк., І, 1966, 168);
— Ху-у! заморився! — сказало Віхало і по стовпу почало спускатися на поляну (Мирний, IV, 1955, 303);
— Ну,— каже цар, — це й дудка! Ху! Хай йому хрін! (Тич., I, 1957, 146).
3. Уживається для вираження полегшення, задоволення.
— Пане підполковнику! — здивовано і радісно скрикнув агент.— Ху! Перелякали ж як мене. Я вже чорті-що подумав (Стельмах, II, 1962, 81);
— Ху-у!.. Як приємно се [одеколон] освіжає! — Потер [Аркадій Петрович] долонею груди (Коцюб., II, 1955, 383);
Ху! От і перша гілляка. Тепер уже діло піде швидше (Смолич, II, 1958, 48).
Словник української мови (СУМ-11)