хурман
ХУ́РМАН, а, ч., заст., розм. Візник (у 1 знач.).
— Найняв хурмана, та не всі гроші заплатив: треба доплатити один карбованець (Н.-Лев., І, 1956, 104);
Хурман порався з фаетоном, а Савка крутивсь біля нього (Коцюб., II, 1955, 392);
[Цілюрик Шміт:] Мій хурман на передку зарюмав, як стара баба (Л. Укр., IV, 1954, 250);
Ванда висловила думку, що непогано було б поїхати до комісара Ясеві. Хай хурман запряже коні й везе Яся у Ширмівку негайно (Іщук, Вербівчани, 1961, 163).
Словник української мови (СУМ-11)