хіп
ХІП, виг., у знач. присудк. сл., розм. Те саме, що хап¹.
Черв’як кива — аж ось! Зі дна Гульк Щука!.. бовть!.. вона Заудку хіп! А удка — сіп!.. З води шубовсть в окріп!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 81);
— А він [стражник] за мною, та хіп! ззаду за кожушанку (Мирний, IV, 1955, 378);
От менший брат і дав йому першому буханець, а старець трошки проголодавсь — хіп той буханець (Стор., І, 1957, 34).
Словник української мови (СУМ-11)