цвігати
ЦВІ́ГАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., діал. Цвигати.
Швидко пригадався йому його власний син, що змаленьку ще любив цвігати батогом малих песиків (Фр., VIII, 1952, 343);
*Образно. На лицях моїх слухачів заблисне Де-де легенький усміх іронічний; Мене, мов прутом, він по серці цвіга (Фр., XII, 1953, 361).
Словник української мови (СУМ-11)