цеглина
ЦЕГЛИ́НА, и, ж.
1. Прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал.
Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина… (Гл., Вибр., 1951, 187);
Іван довго стояв, спостерігаючи, як муляр вибирав цеглину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 54);
Юнак мовчки починає збирати цілі цеглини, старанно вкладаючи їх на місце (Шиян, Магістраль, 1934, 213);
*Образно. До моря сліз, під тиском пересудів Пролитих, і моя вплила краплина: До храму людських змагань, праць і тру́дів Чень і моя доложиться цеглина (Фр., X, 1954, 24);
Всяка оригінальна річ є цеглина фундаменту для величної будівлі людського розвитку (Досв., Вибр., 1959, 14);
*У порівн. Кричить прикажчик нам мордатий: — Косіть, косіть! А хліб глевкий у животі,— немов цеглини… (Сос., II, 1958, 400).
2. збірн., діал. Цегла (у 1 знач.).
Був у нас добрий будинок з вербини, Гонтовий дах, димарі із цеглини (ІЦог., Поезії, 1958, 339).
Словник української мови (СУМ-11)