цензура
ЦЕНЗУ́РА, и, ж.
1. У Стародавньому Римі — посада цензора (у 1 знач.); виконання обов’язків цензора.
2. Перегляд творів, призначених для друкування, постановки в театрі і т. ін., або якої-небудь кореспонденції, здійснюваний органами державної, церковної і т. ін. влади.
В тих містах і районах Америки, де попам найлегше виступати, вони утворюють найсуворішу цензуру театральних п’єс, художніх творів і кінематографічних фільмів (Еллан, II, 1958, 163);
[Грета:] Нам сказали, що в зв’язку з воєнним часом цензуру в нашому місті ведете ви (Собко, П’єси, 1958, 145).
3. Державна установа, яка відає наглядом за друком; особи, що здійснюють такий нагляд.
Задумали кияни і мене друкувати. Чув, що перший том уже повернувся з цензури (Мирний, V, 1955, 404);
Переїхавши в Москву, я Вам пришлю адреси, куди варто було б порозсилати запросини. Та ще розвідаю в цензурі, чи не можна було б надрукувати оголошення (Крим., Вибр., 1965, 583).
Словник української мови (СУМ-11)