центровик
ЦЕНТРОВИ́К, а, ч., розм. Представник центру, фахівець з центру (у 5, 6 знач.).
«Треба б було поквапитися обслужити такого,— міркував розгублений офіціант. —Напевне, центровик!..» (Ле, Міжгір’я, 1953, 17).
Словник української мови (СУМ-11)