центровик

центрови́к

-а, ч., розм.

Представник центру, фахівець із центру (у 5, 6 знач.).

Значення в інших словниках

1. центровик — центрови́к іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. центровик — ЦЕНТРОВИ́К, а, ч., розм. Представник центру, фахівець з центру (у 5, 6 знач.). “Треба б було поквапитися обслужити такого, – міркував розгублений офіціант. – Напевне, центровик!..” (Іван Ле).  Словник української мови у 20 томах
3. центровик — ЦЕНТРОВИ́К, а, ч., розм. Представник центру, фахівець з центру (у 5, 6 знач.). «Треба б було поквапитися обслужити такого,— міркував розгублений офіціант. —Напевне, центровик!..» (Ле, Міжгір’я, 1953, 17).  Словник української мови в 11 томах