церемонний
ЦЕРЕМО́ННИЙ, а, е.
1. Надзвичайно ретельний у дотриманні прийнятого етикету, правил поведінки, у своїх діях.
Церемонна людина;
// Те саме, що мані́рний.
— Отже ви дуже церемонні та жайлисливі! — сказала Ватя (Н.-Лев.,IV, 1956, 88);
// Власт. манірній людині.
Дивно почувала вона себе: її дратував цей церемонний тон, ці штучні компліменти, і водночас не хотілось, щоб Каргат замовк (Шовк., Інженери, 1956, 116);
// Те саме, що про́ханий 2.
Недєлін поспішив його заспокоїти: —Я не з церемонних. Треба — значить, треба (Логв., Давні рани, 1961, 127).
2. Який відповідає вимогам етикету, суворому дотриманню звичаїв, прийнятих правил поведінки.
[Магістер:] Мій пане, я щасливий вам служити. (Церемонні поклони. Магістер виходить) (Л. Укр., III, 1952, 112);
Ритмічні рухи рабинь нагадують танець. Кожну дрібницю подають дві рабині з глибоким церемонним уклоном і розходяться в різні боки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 340);
Стрічка конвейєра посувається настільки повільно, що встановлені на ній чашки і кухлі — великі і маленькі,— здається, пливуть у якомусь старовинному церемонному танці (Рад. Укр., 8.VІІ 1956, 3).
Словник української мови (СУМ-11)