цинік

ЦИ́НІК, а, ч.

1. Цинічна людина.

Іван слухав поповичеві теревені, сміявся: здібний хлопець Славко, але виховання зробило з нього принципового ледаря, циніка і гульвісу (Кол., Терен.., 1959, 84);

Дьяконов волів би краще не слухати похмурих його прорікань, бо як не дивно, але Васька Лобатий, цей п’яниця, скандаліст і цинік, не раз уже виявлявся правим (Гончар, Таврія.., 1957, 636).

2. іст. Послідовник давньогрецької філософської школи, яка проповідувала незалежність людини від навколишнього середовища, зневагу до людської культури, повернення до первісного стану.

Значення в інших словниках

1. цинік — див. БЕЗСОРОМНИК.  Словник синонімів Караванського
2. цинік — див. грубий; нахабний  Словник синонімів Вусика
3. цинік — рос. циник 1. Бездушна, безсоромна людина. 2. Те саме, що кінік.  Eкономічна енциклопедія
4. цинік — ци́нік іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
5. цинік — ЦИ́НІК, а, ч. 1. Цинічна безсоромна людина. Іван слухав поповичеві теревені, сміявся: здібний хлопець Славко, але виховання зробило з нього принципового ледаря, циніка і гульвісу (П.  Словник української мови у 20 томах
6. цинік — -а, ч. 1》 Цинічна людина. 2》 іст. Послідовник давньогрецької філософської школи, яка проповідувала незалежність людини від навколишнього середовища, зневагу до людської культури, повернення до первісного стану.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. цинік — ци́нік (від грец. κυνικός – собачий) 1. Безсоромна людина. 2. Те саме, що й кініки.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. цинік — БЕЗСОРО́МНИК (той, хто не почуває сорому за свої аморальні вчинки, порушує правила пристойності і т. ін.), СОРОМІ́ТНИК рідше, БЕЗСТИ́ДНИК заст., розм. рідше, БЕЗЛИ́ЧНИК діал., СРАМНИ́К заст.  Словник синонімів української мови
9. цинік — Ци́нік, -ка; -ніки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)