чабанець
ЧАБАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. —пестл. до чаба́н.
Був собі чабанець, та такий, що ще змалку все вівці пас, більш нічого й не знав (Укр.. казки, 1951, 124);
І чабанець Данило їде на коні землею свого дитинства. Він став уже чабаном, повним чабаном, правнуком Данила, сином Ригора (Ю. Янов., II, 1958, 232).
Словник української мови (СУМ-11)