чавун
ЧАВУ́Н, ч.
1. род. у́. Сплав заліза з вуглецем, з якого виготовляють сталь або виливають металеві вироби.
Тепер Україна виробляє чавуну майже вдвічі більше, ніж Англія, і значно більше, ніж Франція, Італія і Австрія разом узяті (Ком. Укр., 9, 1967, 14);
Це були величні пам’ятники — з чавуну, з бронзи, з мармуру (Жур., Вечір.., 1958, 284);
*У порівн. Остапове чоло сковане думками. Чоло вперте, міцне, мов чавун (Горд., II, 1959, 218).
▲ Дзерка́льний чаву́н див. дзерка́льний;
Ковки́й чаву́н див. ковки́й.
♦ Немо́в чавуно́м нали́тий — надзвичайно важкий (про частини тіла).
Немов чавуном налиті ноги, такі важкі, що й не відірвеш від килима (Хижняк, Тамара, 1959, 213).
2. род. а́. Посудина, горщок з такого сплаву.
Мотря встала, розпалила в печі й приставила чавун з водою (Н.-Лев., II, 1956, 283);
Господиня принесла чавун теплої води (Досв., Вибр., 1959, 74).
Словник української мови (СУМ-11)