чашник
ЧА́ШНИК, а, ч., іст.
1. Придворний в Росії XVI— XVII ст., який завідував винними погребами й підносив напої до царського столу.
Повно було [при палаці] придворних, ключників.., стольників, чашників, спальників (Загреб., Диво, 1968, 645);
Ходили келихи та чаші З кипучим пивом та вином.. Їх важно чашники носили, Гостей вітаючи ясних (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 8);
// У давньоруській державі — особа при князі, яка завідувала бджільництвом і варінням меду.
2. Чернець, який завідував у монастирі напоями та погребом.
Словник української мови (СУМ-11)