чаєчка
ЧА́ЄЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ча́йка¹.
Геть понад морем, над хвилями синіми В’ються, не спиняться чаєчки білії (Л. Укр., І, 1951, 151);
Десь пісня вирвалась в політ про чаєчку, оту, що в’ється над озером (Гонч., Вибр., 1959, 344);
— Потерпи,— каже [батько], — моя чаєчко біла, побідуй доки зможеш. Не винен я, що вже знаю, де нам правди шукати, й не каюсь, що полюбив революцію (Козл., Сонце.., 1957, 15);
*У порівн. Десь із глибини золотих плантацій [соняшників] білою чаєчкою виринула чиясь косинка… (Гончар, І, 1954, 458).
Словник української мови (СУМ-11)