чаєнятко
ЧАЄНЯ́ТКО, а, с. Пестл. до чаєня́.
Ой горе тій чайці, чаєчці-небозі, Що вивела чаєняток при битій дорозі (Нар. лірика, 1956, 75);
— І рада, б чаєчка своїх чаєняток обняти, та не її воля, не її сила (Л. Янов., І, 1959, 80);
[Онисонька (побачила Ївдю):] Няня? [Ївдя:] Онисонько! Чаєнятко! (М. Куліш, П’єси, 1960, 184).
Словник української мови (СУМ-11)