чебчик
ЧЕ́БЧИК, у, ч., розм. Те саме, що чебре́ць.
Важкий дух польових васильків, чебчику розлягався в солонуватому повітрі (Н.-Лев., V, 1966, 163);
Долівка малесенької хатини з підваженим посередині сволоком, з розложистою, трохи похиленою набік піччю, була.. потрушена червоними васильками та чебчиком (Л. Янов., І, 1959, 140).
Словник української мови (СУМ-11)