ченчик
ЧЕ́НЧИК, а, ч., розм. Пестл. до черне́ць.
— Се, — каже ченчик, що проводжав їх по монастиреві,— се добрії молодці-запорожці по Києву гуляють (П. Куліш, Вибр., 1969, 77);
— Послухайте, Петре, ви справжнісінький ченчик (Баш, Вибр., 1948, 17).
Словник української мови (СУМ-11)