чепурун
ЧЕПУРУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка звикла до чистоти й акуратності у всьому.
Дід Омелько такий вже чепурун був, що й соломинка даремно не валялась (Сл. Гр.);
// Людина, яка педантично стежить за своєю зовнішністю.
Колись шив він на перших краківських чепурунів і надумав тепер пригадати минуле (Тулуб, Людолови, І, 1957, 120);
Боцман Смола позирає на чепурунів сердитим оком (Ткач, Крута хвиля, 1956, 5);
// Тварина, яка ретельно чистить себе.
Двоє каченят випливали на плесо.. Молодюсінькі. Зовсім спокійно пливуть, чистять пера, одне навіть лапкою голівку почистило — чепуруни (Гончар, Циклон, 1970, 55).
Словник української мови (СУМ-11)