черево
ЧЕ́РЕВО, а, с.
1. Те само, що живі́т 1.
Бідний з праці аж рветься, а багатому черево дметься (Укр.. присл.., 1963, 115);
Єлей Потік у черево чернече! (Шевч., II, 1963, 400);
Ми почали виконувати обхідний марш у бік великого лісу. Де — на череві, де — рачки, наблизились до передбачуваного ворожого місцеперебування (Ю. Янов., І, 1954, 62);
Коні по черево грузли в снігу (Мик., II, 1957, 282);
Вужак повільно, мляво, мов сонний, спустився з куща, показуючи своє срібне, в темних кільцях черево (Донч., Вибр., 1948, 212);
Попід осокою вузенькою чорною смужечкою скрадається лис. Він повз на череві, нехтуючи заради вечері м’яким кожушком (Мушк., День.., 1967, 73);
// розм. Великий живіт.
— Наїв черево на чужому горі, ще й співає (Стельмах, І, 1962, 51);
Невістка з довгастим личком підлітка, що витягнувся надміру, але вже з черевом перед собою, водить за свекрухою запитливими очима (Вільде, На порозі, 1955, 241).
◊ З легки́м че́ревом див. легки́й.
2. перен., розм. Порожниста внутрішня частина вагона, кузова машини, печі, приміщення і т. ін.
Гуркотіли валки червоних вагонів, що взяли розгін з усіх кінців республіки, навантаживши своє черево рудою, вугіллям, залізом (Коп., Вибр., 1948, 52);
Залізна руда. Її добули з затишних теплих зелених надр, щоб піддати випробуванню пекельними температурами в розпечених черевах домен, мартенів і бесемерів (Загреб., Спека, 1961, 110);
Семен Архипович неуважно стежив за тим, що діялося на сцені, і повертав обережно голову, шукаючи в темному череві театрального залу привабливе обличчя Ольги (Рибак, Час.., 1960, 155);
// Нижня частина механізмів, предметів і т. ін., що нагадує живіт (у 1 знач.).
Літак робив коло над селищем, і тепер селище було якраз під черевом літака (Смолич, Ми разом.., 1950, 161);
В щілині окопу на глинистім дні, Під черевом танка на розпалі бою, Ми мовчки лежали, живі лиш злобою, Не ївши три дні і не пивши три дні (Перв., І, 1958, 336).
Словник української мови (СУМ-11)