черниця
ЧЕРНИ́ЦЯ¹, і, ж. Жін. до черне́ць.
Задзвонили до вечерні; Оксана осталась, А черниця, помолившись, В храм пошкандибала (Шевч., І, 1963, 128);
[Одарка:] Не знаю, як я з жалю не вмерла. ..Прийде вечір, дівчата зберуться на вулицю, співають, сміються, а у мене й охоти нема — ні до пісень, ні до жартів… Так вже мене всі й прозвали черницею (Кроп., І, 1958, 61);
*У порівн. З хати, мов черниця, вийшла Ольга. На білому, схудлому обличчі різко виділяються чорні брови, під застиглими очима плямами залягає темнота (Стельмах, II, 1962, 153).
Іти́ (піти́, пострига́тися, постри́гтися) в черни́ці — ставати черницею, іти в монастир.
Думала іти в черниці Або вбитись, утопитись, Так жаль маленьких діток стало — Звичайне, мати, що й казать (Шевч., II, 1963, 268);
Каже дівчина отцю й неньці: — Тату, мамо! піду я у монастир! — і пішла у черниці (Вовчок, І, 1955, 359);
— Ви, мамо, порозгоните усіх моїх женихів. Невже ви хочете, щоб я в черниці постриглась? (Н.-Лев., VI, 1966, 56).
ЧЕРНИ́ЦЯ², і, ж., розм. Те саме, що чорни́ця.
В кухні Гольдбаумів на стільниці насипана купа черниць, свіжо закуплених на торзі (Фр., II, 1950, 80).
Словник української мови (СУМ-11)