черниця
ЧЕРНИ́ЦЯ¹, і, ж.
Жін. до черне́ць.
Задзвонили до вечерні; Оксана осталась, А черниця, помолившись, В храм пошкандибала (Т. Шевченко);
[Одарка:] Не знаю, як я з жалю не вмерла. .. Прийде вечір, дівчата зберуться на вулицю, співають, сміються, а у мене й охоти нема – ні до пісень, ні до жартів... Так вже мене всі й прозвали черницею (М. Кропивницький);
* У порівн. З хати, мов черниця, вийшла Ольга. На білому, схудлому обличчі різко виділяються чорні брови, під застиглими очима плямами залягає темнота (М. Стельмах).
ЧЕРНИ́ЦЯ², і, ж., розм.
Те саме, що чорни́ця.
В кухні Гольдбаумів на стільниці насипана купа черниць, свіжо закуплених на торзі (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)