чесонути
ЧЕСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до чесну́ти.
Тимко чесонув його ще раз. Цівадіс сів, тяжко, по-вовчому завивши (Тют., Вир, 1964, 484);
— Даруйте, товаришу майор, —жартома виструнчився Скиба.— Я одразу ж відчув, що переді мною майор, ще й до того ж граф, і тому не чесонув по вас з автомата (Загреб., Європа 45, 1959, 53).
Словник української мови (СУМ-11)