честолюбний
ЧЕСТОЛЮ́БНИЙ, а, е. Сповнений честолюбства.
Матвій був не лише працьовитий і сумлінний, але й честолюбний (Коз., Нові Потоки, 1948, 106);
Невже Петро такий честолюбний і дріб’язковий, що зважився забракувати передовицю тільки тому, що вона написана не ним? (Чаб., Тече вода.., 1961, 122);
// Який виражає честолюбство.
Над їхніми головами баламкали дзвони, і ось тепер вони баламкають у голові Паршецького і будять у серці честолюбні міркування (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 279);
— Хочу перевершити славу Марії Савченко,— щиросердно признається Катерина у своїх честолюбних намірах (Вол., Місячне срібло, 1961, 249).
Словник української мови (СУМ-11)