честолюбець
ЧЕСТОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Особа, яка відзначається честолюбством.
Ніколи не був він честолюбцем та сріблолюбцем (Ів., Таємниця, 1959, 171);
Честолюбець — це пустоцвіт, він собі світить (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 167).
Словник української мови (СУМ-11)