чміль
ЧМІЛЬ, чмеля́, ч., діал. Джміль.
Ігор почув якесь дзижчання, наче над головою крутився великий чміль (Донч., V, 1957, 78);
Ящірка шурхнула в нору, чміль пролетів, муравки трудяться й трудяться невтомно (Гончар, Тронка, 1963, 183);
*У порівн. Громада чмелем загула, У дзвони задзвонили (Шевч., II, 1963, 160).
◊ Уби́ти чмеля́ див. убива́ти¹;
Чмелі́в слу́хати — те саме, що Джмелі́в слу́хати ( див. джміль).
Як зложив [Халявський] кулаки, як хряпне себе по голові, що насилу устояв і довго чмелів слухав (Кв.-Осн., II, 1956, 208);
[Герасим:] Ану! чув? Чи чмелів слухаєш? [Кнур:] Чмелів, чмелів… Загули вони в мене, як рій той (Мирний, V, 1955, 86).
Словник української мови (СУМ-11)