чорнило
ЧОРНИ́ЛО, а, с. Водний розчин певного барвника, що використовується для писання.
В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червоним сукном. Сукно було аж рябе від чорних плям з чорнила (Коцюб., І, 1955, 37);
За столом сиділа Якимова сестра Тетяна — школярка — і старанно виводила на великім аркуші бузиновим чорнилом — Давидову передовицю переписувала (Головко, II, 1957, 105);
Сучасне чорнило — це водні розчини різних синтетичних барвників майже всіх кольорів веселки з домішкою гліцерину тощо (Веч. Київ, 23.VII 1971, 2);
*У порівн. У хаті стає темно і тихо. Хлопець широко розплющеними очима вдивляється в темряву.. Ось у чорній, як чорнило, пітьмі виразно біліє борода його… (Коцюб., І, 1955, 153).
∆ Симпати́чне (безба́рвне) чорни́ло — прозора або трохи підфарбована рідина, що використовується в криптографії.
◊ Ки́снути в чорни́лах (чорни́лі), зневажл.— бути чиновником, канцеляристом.
Сміються [землячки] та лають Батьків своїх, що змалечку Цвенькать не навчили По-німецькій — а то тепер І кисни в чорнилах! (Шевч., І, 1963, 250).
Словник української мови (СУМ-11)