чорнобривець
ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ¹, вця, ч. Той, хто має чорні брови.
Чорнобривець іде. На добридень дає.— Здоров, здоров, козаченьку, Здоров, серце моє (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 152);
Наїхали старости Й молодик за ними: Вони собі пішли в хату З батьком розмовляти; А я в його, молодого, В того чорнобривця, Беру коня, та й нічого — Веду до криниці (Шевч., II, 1963, 382);
// нар.-поет. Уживається як прикладка до слова хлопець.
Ганя сиділа коло молодого..З її лиця ще не сплили ті рум’янці, що виступили при однім слові хлопця-чорнобривця: — Чи будеш ти, мила, навіки моєю? (Н.-Лев., І, 1956, 136).
ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ², вця, ч. Однорічна трав’яниста декоративна рослина родини складноцвітих із запашними квітками жовтого кольору.
Невеличкі хатки кругом дворища, наче гриби.., коло їх високі рожі, жовтогарячі чорнобривці, пахуча м’ята, м’ятий любисток, зелений барвінок (Мирний, IV, 1955, 205);
На руках у неї палахкотить оберемок живих квітів, цілий сніп рясно зрошених росою її чорнобривців та петуній, гвоздик та царських борідок (Гончар, Тронка, 1963, 313);
*У порівн. З-за густих верб по воді вилинув човник, а на човнику сидів Улас, чорнявий та гарний, як чорнобривець (Н.-Лев., III, 1956, 330).
ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ³, вця, ч. (перев. мн. чорнобри́вці, ів), діал. Чобіт, що має кольорову халяву і чорний передок.
Часто у жіночих чобітках чорна шкіра комбінується з жовтою; з цього виду взуття, наявного у музеї, дуже цікаві буковинські чорнобривці (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 35).
Словник української мови (СУМ-11)