чубик
ЧУ́БИК, а, ч. Зменш. до чуб.
Під грузинським сонцем його вихрястий чубик порудів, немов кожушок степового ховрашка (Мас., Роман.., 1970, 152);
Він дмухав на білий чубик Петрика і задихався у хвилях ніжності (Стельмах, II, 1962, 162);
Щасливий край! Містам і селам в квітках всміхається земля. І пташці з чубиком веселим "добридень" серце промовля (Сос., Солов. далі, 1957, 35);
Гаврило ліниво шкутильгав.., пощипуючи вуса, схожі на припечені сонцем кукурудзяні чубики (Тют., Вир, 1964, 90).
Словник української мови (СУМ-11)