чубик
ЧУ́БИК, а, ч.
Зменш. до чуб.
Під грузинським сонцем його вихрястий чубик порудів, немов кожушок степового ховрашка (Т. Масенко);
Він дмухав на білий чубик Петрика і задихався у хвилях ніжності (М. Стельмах);
Щасливий край! Містам і селам в квітках всміхається земля. І пташці з чубиком веселим “добридень” серце промовля (В. Сосюра);
Гаврило ліниво шкутильгав.., пощипуючи вуса, схожі на припечені сонцем кукурудзяні чубики (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)