чудесник
ЧУДЕ́СНИК, а, ч., розм.
1. заст. Чаклун (у 1 знач.).
2. перен. Людина, здатна творити щось незвичайне, дивовижне.
Людина володіє землею і господарює на ній по-соціалістичному. Тим-то і виросли в радянській хліборобській сім’ї чудесники (Літ. Укр., 15.III 1963, 3).
Словник української мови (СУМ-11)