чудій
ЧУДІ́Й, ія́, ч., розм. Те саме, що дива́к.
[Смола:] От чудій. На, на твої протоколи (Мик., І, 1957, 129);
— Цей будинок колись будував для себе один чудій-адмірал,— каже господар, оглядаючись на зв’язкового (Ю. Янов., І, 1954, 195);
— Мені треба квартиру, — сказав головний інженер.. — От чудій,— зітхнув директор (Загреб., Спека, 1961, 198).
Словник української мови (СУМ-11)